В системі правоохоронних органів України особливе місце займають робітники транспортної міліції, служба яких відрізняється своєю многогранністю, динамізмом та професійною специфікою. У залежності від соціально-економічних, політичних змін у суспільстві змінювалися пріоритети головних спрямувань, організаційні форми та методи діяльності і управління, галузеве підпорядкування міліціонерів-транстпортників. При цьому незмінною та головною ціллю є і залишається – захист особистості, прав та свобод громадян у різних її формах від злочинних посягань.
У травні 1868 році група підприємців, отримав концесію від царського уряду, почала будівництво Курсько-Харківської-Азовської залізничної дороги. На території Донбасу залізнична дорога мала три ділянки: Лозова – Слав’янськ, Слав’янськ – Харцизьк та Харцизьк – Таганрог загальною відстанню 332 версти.
Будування транспортної комунікації фактично і стало відправною крапкою в історії Донецької залізниці.
Постійне зростання обсягу пасажирських та вантажних перевезень на залізничних дорогах обумовило не тільки зростання їх ролі в економіки країни. Значна концентрація великої кількості людей та матеріальних цінностей на залізничних об’єктах, їх постійна мобільність викликала підвищену цікавість у злочинців, як до залізниці, так і до транспортного процесу.
Зріст економічних показників стимулював зріст правопорушень та злочинів у залізничній сфері, що примусило уряд створити спеціалізовані правоохоронні підрозділи.
13 січня 1919 року у складі Ради Народних Комісарів (РНК) України був утворений Народний Комісаріат Внутрішніх Справ (НКВС), а 9 лютого 1919 року РНК прийняла декрет «Об образовании милиции».
18 червня 1919 року РНК України затвердила Положення про організацію залізничної міліції. Вона складалась з обліком структури Управління залізничної дороги. При Управлінні кожної залізничної дорозі утворювалось Управління залізничної міліції , а на лініях – районні та дільничні заклади міліції. Період організації і становлення транспортної міліції Донеччини виявився досить важким.
У березні 1920 року у складі НКВС було утворено Головне управління робітничо-селянської міліції, яка мала чітру структуру.
Розруха і голод у 20-х роках породили небувалу хвилю злочинності, що відрізнялася особливим цинізмом. Вже у квітні 1920 року на дільницях теперішньої Донецької дороги почалася організація залізничної міліції, яку очолив С.І. Нікітін. Комплектувалися підрозділи, як правило, за рахунок досвідчених залізничників, які пройшли сувору школу громадянської війни. Перші відділи були створені на станціях Основа, Лиман, Луганськ, Попасна, Дебальцеве, Ясинувата. Співробітникам не вистачало обмундирування, зброї. У 1920 році на 702 міліціонера залізничної міліції Донбасу було тільки 284 гвинтівки.
Становище зі злочинністю на дорозі плюс постійний саботаж, збройні напади і крадіжки цінних вантажів, розгнуздана спекуляція продовольством вимагали докорінної реорганізації залізничної міліції і запровадження нових форм боротьби зі злочинністю.
Найбільш вдала реорганізація здійснилась у 1937 році, коли був покладений початок створенню нової спеціалізованої системи транспортної міліції, яка частково збереглася й до наших днів. Наказом НКВС УРСР на всіх значних вузлових станціях були утворені лінійні відділення та оперативні пункти міліції. Так, на Південно-Донецькій залізниці - на станціях Волноваха, Іловайськ, Слов’янськ створені окремі, а на станціях Сталіно, Мушкетове, Маріуполь, Кринична, Краматорськ, Костянтинівка - оперативні пункти. На Північно -Донецькій створюються лінійні відділення на станціях Дебальцеве, Попасна, Ворошиловград, Куп’янськ, Красний Лиман.
У довоєнні роки активізується злочинність на залізничному транспорті. Широке розповсюдження отримали такі види злочинів, як розкрадання речей, кишенькові крадіжки, зломи вагонів, розбій та інше. Таким чином, у 20-30-ті роки після тривалого та важкого процесу структурних реформувань сталось організаційно-правове оформлення залізничної міліції як одного з особливих підрозділів органів внутрішніх справ.
У 1937-1940 роках у транспортній міліції створюються карний розшук, відділ по боротьбі з розкраданням соціалістичної власності і спекуляцією, виділилися в окрему службу слідчі підрозділи, зовнішня служба, служба дізнання.
Нелегкі випробування випали на долю співробітників залізничної міліції в роки війни. У жовтні 1941 року відділ міліції Південно-Донецької залізниці евакується до Ворошиловграду, де більшість його співробітників направляється в створену окрему бригаду по охороні тилу Південного фронту. В 1942 році вони з боями відходять разом з армією і направляються до Ташкенту у розпорядження узбецької міліції. Після розгрому німців під Сталінградом із співробітників міліції Південно-Донецької залізниці знову формується оперативна група, яка направляється до Північно-Донецької залізниці, а потім і на станції своєї дороги.
Разом з труднощами відбудови народного господарства у 50-60-х роках суспільство зіткнулось з ще однією проблемою – кримінальною приступністю. В ці роки активізується криміналітет, розбої, озброєні грабежі, умисні вбивства бандитизм. Негативну роль в цьому відіграє те, що у населення після війни залишилась вогнепальна зброя, боєприпаси. Коли зброя попадала у руки злочинців, вона робилась знаряддям злочинів, об’єктивним стимулом для формування бандитських угруповань.
В ці тяжкі роки відновлення міліціонери-залізничники працювали не маючи ні авто-техніки, ні оперативно-технічних засобів. Разом з цим, ризикуючи своїм життям, вони віддавали усі свої сили для забезпечення громадського ладу на транспортних магістралях, протистоявши злочинному світу, проявляючи високий професіоналізм, майстерство та мужність.
В цілях більш ефективного та раціонального використання транспортних комунікацій у 50-ті роки Північно-Донецька та Південно-Донецька залізниці були об’єднані – Донецьку залізницю, керування якої проводилось у місті Ясинувата. Нове утворення включало такі лінійні відділення – Волноваха, Ворошиловград, Валуйки, Дебальцеве, Попасна, Костянтинівна, Красний Ліман, Куп’янськ, Красноармійськ, Іловайськ, Микитівки, Слав’янськ, Сталіно, Ясинувата.
В кінці 70-х років творяться зміни у повноваженнях вищих органах влади по керуванню внутрішніми справами, а також реформується залізнична міліція Донецького краю. В 1980 році Донецьке управління транспортної міліції було перетворене в Донбаське управління внутрішніх справ на транспорті.
В кінці 70-80-х років співробітники транспортної міліції Донбасу виконували інтернаціональний обов’язок у складі радянських військ в Афганістані. Серед них був начальник управління генерал-майор міліції Анохін В.М., полковник міліції Диденко О.В., капітан міліції Швец С.М. та багато інших співробітників, які за проявлені мужність та героїзм у боях з душманами нагороджені державними нагородами.
1986 рок – страшна катастрофа на Чорнобильській АЕС. Не залишились осторонь від людського лиха співробітники Донецької транспортної міліції. Для ліквідації наслідків аварії в зону ЧАЕС був відряджений загін фахівців, які з честю виконали свій професійний обов’язок. За бездоганне виконання службових завдань, мужність, високу відповідальність та дисципліну, вияв в час ліквідації наслідків аварії, багато співробітників були відзначені державними нагородами та заохоченнями.
Поширення функцій транспортної міліції, поява нових видів злочинів обумовили структурні зміни та створення нових відділів, нових напрямків діяльності. У 1994 році Донбаське управління внутрішніх справ на Донецькій залізниці було перетворено в Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці. Це перетворення допомогло підвищити організаційні та оперативні можливості транспортної міліції регіону у рішенні важких задач боротьби зі злочинністю.
В грудні 1999 року Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці перебазується з міста Ясинувата та розташовується у місті Донецьку (неподалік від залізничного вокзалу обласного центра). Це було викликано потребою більш ефективної роботи апарату та правоохоронних служб, більш тісною координацією дій міліції з органами місцевого самоврядування та територіальними органами міліції.
|